Катерина Бабкіна
Надмір питань провокує втому,
втома уповільнює рухи натовпу.А ті, що хочуть опинитися вдома - ті користуються ескалатором.
І кожен притримує довгі шати,
щоб унеможливити потрапляння,
і тільки обладнанню, власне, посрати,
що це запобігає його псуванню.
А звідусіль лунає потужно
гасло, котре затвердив кожен:
громадяни, будьте взаємо байдужі -
тільки це вбереже від пошкоджень.
Ярослав Гадзінський. Назовіть мене інфрачервоним
Ти сам стільки всього і вони всі приблизно ж стільки всього.
Неонові вивіски листя вичовгують хідники зітлілих зебр.
Вся жовч і синь з цього світла в’їдається у євровіконне скло
Піратський віндоуз - новий стратегічний державний герб.
І особливе тепер гілля із вітром тремтінь - коливань
як списки стертих передкризових траншових шляхів
у мулькій калюжі сутінків під брудними шинами
шуму величезного корпоративного сонця
крізь вимкнені аськи сердець офіс-менеджерів
Це кому з них тут забракло щастя вийти
із порожнини національної мобільної мережі
на старі перекопи та вже на всуціль спиляне гілля
внутрішніх розпорядків?
Й те чужоземне листя пускатиме свою кров ув їхні вицвілі віконні рами.
Й сновидіння перетворяться на спам, склеюючись у фантастичні орігамі.
Крихти робочих днів у пачках з форнетті зчерствіють, як прадавні комети.
Й у тіньових політиках забутих предків розчиняться активні абоненти
прямо крізь всі відгороди цієї спільної на всіх нас зйомної квартири -
відсутність мережі, засохлі метелики у лампах - сліпучість А- 4.
А поки ж на стіні сусідньої п’ятиповерхівки
випадає жовта плитка, як невідома інфернальна гра у тетріс.
Інфрачервоні потуберанці сонця з рекламної листівки
А на підвіконні всохлі квіти, мов затухаючі кілобіти
По всьому цьому так і треба шелестіти,
по всьому десь так і треба шелестіти.
Олег Коцарев. Вступ до інфляції.
Є такий екзистенційний момент,
Коли хліб подорожчав уже на третину,
Олія ушестеро,
Квитки щомісяця на 10%,
Але милостиню бабусі в метро
Подають так само по 10 копійок,
Так, як і три роки тому,
Навіть так, як коли я маленьким був
І жив у Радянськім Союзі.
Я приносив тоді сліпій на базарі
10 твердих радянських копійок,
А потім ми йшли купувати
У величезної тітки моркву.
От бабуся в метро й чекає тепер
Своєї хвилі інфляції,
Щоб хоча б по 50, а не по 10,
І тітка з морквою, ніби монета,
Зменшилась під впливом інфляції,
Бо я виріс,
А вона вже не така й велика,
А морква її зовсім мізерна,
Тільки базар на диво розрісся,
Над базаром сонце блукає,
А до нього в гості приходить місяць
Та пропонує: „Купи в мене сир”.
Сонце торгується і купує,
Платить блакитними небесними п’ятірками –
Аж денний місяць майже з небом зливається,
Тоді сонце пропонує купити в нього цибулю,
Та місяць каже: „Де ж мені цю цибулю положить?”
Обурене сонце викидає цибулю,
Й лушпайки дощем параноїдальним
Спадають на місто.
Бабуся сприймає за знак
Ці небесні десятки.
Її час – настає,
Вона потирає руки.
Дмитро Лазуткін. Ніч споживачів
вечори у спальних районах неодмінно збирають біля торговельних центрів
тих кому не до сну –
підлітків алкоголіків і велосипедистів
їхні електричні лампочки
заряджаються від новеньких акамуляторів
їхні серця прагнуть
пити життя великими
жадібними ковтками
саме заради цього і заводяться ними ці небезпечні весняні розмови...
фуршет це коли всі їдять стоячи
сказала валя невідомо чому просто так
коли ми заходили в супермаркет фуршет
а потім додала
зазвичай на всіх не вистачає
тому
головне –
діяти рішуче
ага -
відповів коцарев
ледь пританцьовуючи біля великої стійки з перепелиними яйцями -
треба негайно взяти за яйця цих перепелів
і впихнув собі до рота кілька штук
з щойно розірваної упаковки
точно
подумав барбузан
смерть буржуям
але його слова вже заливав коньяк закарпатський –
три зірочки –
і кожна обпекла горло кожна вколола
лише валя більше не сказала жодного слова і навіть подумати не встигла
бо побачила шоколадні батончики
морожену полуницю напівсолодке шампанське
окраси життя або для когось – ознаки життя
ось тепер ви дізнаєтеся що таке дикі танці
тріск пластикових стаканів
реклами скельцебиття
жодної агітації жодного бренду всує
лише одна співробітниця мовчки дивилась на нас
здається я її знаю вона тут давно працює
мабуть дурепа якась
дурепа дурепою але покликала охорону
спротив був коротким – інакшим бути не міг
вони пробили нашу кругову оборону
свято свободи зіпсували представники закону
ніч ми зустріли в міліції
великий бізнес знов переміг
часто ранками
коли біля водонапірної вежі
збирається вороння
і верхівки дерев схожі
на ще недостиглу смородину
із тугою м’якоттю
неоптимістичний пейзаж
із привокзальних побудов
вимальовується із ліній на долоні
і мчить коліями у червоне
тоді сірезний міст притискує
свого мокрого хвоста до землі
і перші пасажири
мружачись від невиспаних рухів
дріботять ним
складають у картаті сумки
свої лінії: розуму долі і сну
між молоко сир і старі газети
так що хочеться просто довго стояти
і дивитись як білим відлунює річка
і тільки зрідка на придорожніх стовпах
ухають сови
Немає коментарів:
Дописати коментар