ІНША РОБОТА: Богдан-Олег Горобчук

Герметичні Підземні Краєвиди

в мене на районі
сохне стята газонокосарками трава
спалахують одна по одній чорним пусті ліхтарні зіниці
подібно
спалахують взаємні рани котів і псів
понад ними ходить смерть
під ними вовтузяться хробаки
спостерігаючи м'язами слизавих тіл
герметичні підземні краєвиди
оминаючи іноді пророщені іноді мертві зерна
кістлявої міської худоби
горішні зорі
плюють на свої водянисті нетривкі відображення
в мене на районі будинки гублять бежеву плитку
як особливо велика риба луску
вони поволі рухають плавцями
вони відкладають ікру на кладовищах
тутешні хлопці прагнуть особливих розваг
тому підрізають бомжів на пустому стадіоні
і залишають їх там
наодинці з червоними животами
схожих чимось на котів і псів
лещата тополь для них викрадають місяць
на останні пів години
хлопці витирають ножі об скошену траву
присівши на одне коліно
їхні члени мимоволі тверднуть
їх багато
мій район сміється сірими голубами
мій район посміхається ранами у своєму порохнявому животі
вибитими зубами парканів
зламаними щелепами бордюрів
зідраною шкірою котелень
мої руки порожні мов вулиця
їхні вени дивовижно безлюдні
будинок накриває мене плавцем і я задихаюсь
потроху сповзаючи долі облізлою стіною
які тут зорі
о
які зорі над нашим районом!
яка тут кров - дозріла червона тверда
тутешні хлопці переховують ножі в черепних коробках
чисті як небо ножі
залізні як кров на смак
я усвідомлюю своє сповзання і стримуюсь
напівмертвий бомж позирає на мене зі стадіонної трави
він хрипить і пережовує невдалі слова
наче сатурн дітей
дарма що зорі також сповзають небесною облізлою стіною
йому б тільки загадати бажання - жити!
і він жив би
але хробаки вже притягують його
але пусті його зіниці спалахують чорним
але будинок вперто вважає його ікринкою


Безпосередній Міський Житель Вночі

я шукав теплішого місця
там було би моє тогонічне гніздо —
теплий одяг газет грубі пальці котельної що переходять в п'ястук стіни
м'яка суха трава — як прядиво — і з неї пряв би сни

я досліджував асфальт на повертання дотиків
і він був ніби дзеркало мені — такий же уважний до моїх падінь
підхоплював ніби мама щоби не падав глибше —
під саму землю

я знаходив особливі нічні дерева з однаково потрісканими животами і спинами
прихилявся до них і довго слухав соки
а хтось певно думав що сплю або молюся — і ходив навколо
тож потім я знайшов ще й під ногами сріблясті монетки – а не лише в нічному небі

я шукав глибини
але знайшов лише рівчак у який довго занурювався
зате зрештою став таким незворушним
що під мене не потекла вода