Ну ось і добіг свого фіналу проект „Революційні моменти”. Можна було би сказати, що ці понад два тижні проминули непомітно, але це зовсім не так. Скажімо, сьогодні проходячи повз Могилянку зовсім в іншій справі, я автоматично ледь не зайшов у ЦСМ:)
Останній день РМ був дуже насиченим – два великі блоки доповідей і дискусій. Виступали дуже різні люди з ріних країн (власне, про це можна прочитати в програмі). І, мабуть, саме через це дещо розширився так би мовити орієнтаційний спектр розмови – він дещо зсунувся зліва до центру. Найяскравіше це виявилось у різночитаннях терміну „революція” – чи то повернення суспільства від штучно зміненого становища на попередній етап природного розвитку, чи як виходу суспільства на цілковито новий напрямок. Або в погляді на взаємодію мистецтва і політики, коли з одного боку мистецтво бачиться активним і принциповим гравцем соціального поля (так, як це, скажімо, вбачали у своїх теоріях авангардисти ХХ століття), а з другого – тільки спільником, одним із учасників подій.
Остаточне ж розширення плюралістичності дискурсу відбулося, коли раптом виявилося, що серед глядачів присутній пан Костицький з усім відомої комісії. Що характерно, він попросив слова, і репліки його мали переважно примирливий характер. Утім, не можна сказати, що його слова викликали в присутніх великий ентузіазм, радше людям було цікаво його просто побачити.
Cеред важливих речей, проговорених цього дня, було, наприклад, значення досвіду “Помаранчевої революції” для початку становлення громадянської журналістики в Україні. Тоді це явище, котре щойно з’явилося завдяки мережевим технологіям, вийшло наперед завдяки своїй позацензурності. Або питання співвідношення досвіду, внесеного під час цих подій в Україну активістами, наприклад, сербського „Отпору” чи грузинської „Кмара”, та внутрішньоукраїнських умов. Грубо кажучи, наскільки помаранчеві події були експортовані. Безумовно істотне питання можливості післяреволюційної мобілізації – чи можна було не „розпускати Майдан”, а продовжувати тиск уже на нову владу з метою впровадження реальних змін? Більшість учасників тут, здається, зійшлися на думці, що так довго функціонувати в настільки напруженому режимі Україна б не змогла. Вкотре піднімалося питання ролі „серйозності” та „креативу” в суспільних змінах – що головне, атмосфера „кохання і революції” чи прямі безпосередні соціальні кроки. Ну й відверто риторична проблема – як активістам переходити від революційного деструктиву до конструктивної діяльності, пропонування ідей та інструментів.
Що ж, завершення акцій „Революційних Моментів” спонукає до бодай пунктирного і суб’єктивного, але чогось на зразок підбиття підсумків. Відбувся справді важливий і доволі унікальний в українських умовах захід. На ґрунті обговорення питань соціуму і культури зустрілися представники різних середовищ, переважно молоді люди, які мали що сказати й уміли це робити. Принаймні для мене це одна з дуже небагатьох акцій, де люди, задіяні в мистецтві, науці й практичній політичці, так перетнулися. Відповідно, можна було дізнатися багато нового. Звісно, були представлені далеко не всі можливі середовища – переважно прихильники лівої думки, „низові” активісти й творці „контемпорері арт” (проте, здається, всі поділяли загально-емансипаційні настрої). Утім, і з їхньої взаємодії можна було зробити певні спостереження. Про відкритість, розкомплексованість і вміння відходити від стереотипів та критично мислити як засадничо важливі речі для тих, хто робить соціум і культуру. Але й про все ще дуже недостатнє бажання прислухатися до опонентів, про фетишизацію часу й прогресу, котра подекуди дуже виразно прокльовувалась у промовах і концепціях, та про певний дисбаланс у бік „аполонічного” начала в „контемпорері” мистецтві. Є про що говорити, є над чим працювати. Лишається сподіватися, що „Революційні моменти” – не останнє перехрестя для активних людей, котрі щось роблять і щось шукають. Чекаємо на нові зустрічі, у ширшому культурному й політичному спектрі.
А наш блог на цьому не припиняє існування. Попереду ще деякі матеріали „Революційних моментів”, із якими ми хотіли би вас познайомити. Наприклад, ближчим часом тут з’являться тексти авторів, що брали участь в експериментальному вечорі соціальної лірики „Інша робота”.
Останній день РМ був дуже насиченим – два великі блоки доповідей і дискусій. Виступали дуже різні люди з ріних країн (власне, про це можна прочитати в програмі). І, мабуть, саме через це дещо розширився так би мовити орієнтаційний спектр розмови – він дещо зсунувся зліва до центру. Найяскравіше це виявилось у різночитаннях терміну „революція” – чи то повернення суспільства від штучно зміненого становища на попередній етап природного розвитку, чи як виходу суспільства на цілковито новий напрямок. Або в погляді на взаємодію мистецтва і політики, коли з одного боку мистецтво бачиться активним і принциповим гравцем соціального поля (так, як це, скажімо, вбачали у своїх теоріях авангардисти ХХ століття), а з другого – тільки спільником, одним із учасників подій.
Остаточне ж розширення плюралістичності дискурсу відбулося, коли раптом виявилося, що серед глядачів присутній пан Костицький з усім відомої комісії. Що характерно, він попросив слова, і репліки його мали переважно примирливий характер. Утім, не можна сказати, що його слова викликали в присутніх великий ентузіазм, радше людям було цікаво його просто побачити.
Cеред важливих речей, проговорених цього дня, було, наприклад, значення досвіду “Помаранчевої революції” для початку становлення громадянської журналістики в Україні. Тоді це явище, котре щойно з’явилося завдяки мережевим технологіям, вийшло наперед завдяки своїй позацензурності. Або питання співвідношення досвіду, внесеного під час цих подій в Україну активістами, наприклад, сербського „Отпору” чи грузинської „Кмара”, та внутрішньоукраїнських умов. Грубо кажучи, наскільки помаранчеві події були експортовані. Безумовно істотне питання можливості післяреволюційної мобілізації – чи можна було не „розпускати Майдан”, а продовжувати тиск уже на нову владу з метою впровадження реальних змін? Більшість учасників тут, здається, зійшлися на думці, що так довго функціонувати в настільки напруженому режимі Україна б не змогла. Вкотре піднімалося питання ролі „серйозності” та „креативу” в суспільних змінах – що головне, атмосфера „кохання і революції” чи прямі безпосередні соціальні кроки. Ну й відверто риторична проблема – як активістам переходити від революційного деструктиву до конструктивної діяльності, пропонування ідей та інструментів.
Що ж, завершення акцій „Революційних Моментів” спонукає до бодай пунктирного і суб’єктивного, але чогось на зразок підбиття підсумків. Відбувся справді важливий і доволі унікальний в українських умовах захід. На ґрунті обговорення питань соціуму і культури зустрілися представники різних середовищ, переважно молоді люди, які мали що сказати й уміли це робити. Принаймні для мене це одна з дуже небагатьох акцій, де люди, задіяні в мистецтві, науці й практичній політичці, так перетнулися. Відповідно, можна було дізнатися багато нового. Звісно, були представлені далеко не всі можливі середовища – переважно прихильники лівої думки, „низові” активісти й творці „контемпорері арт” (проте, здається, всі поділяли загально-емансипаційні настрої). Утім, і з їхньої взаємодії можна було зробити певні спостереження. Про відкритість, розкомплексованість і вміння відходити від стереотипів та критично мислити як засадничо важливі речі для тих, хто робить соціум і культуру. Але й про все ще дуже недостатнє бажання прислухатися до опонентів, про фетишизацію часу й прогресу, котра подекуди дуже виразно прокльовувалась у промовах і концепціях, та про певний дисбаланс у бік „аполонічного” начала в „контемпорері” мистецтві. Є про що говорити, є над чим працювати. Лишається сподіватися, що „Революційні моменти” – не останнє перехрестя для активних людей, котрі щось роблять і щось шукають. Чекаємо на нові зустрічі, у ширшому культурному й політичному спектрі.
А наш блог на цьому не припиняє існування. Попереду ще деякі матеріали „Революційних моментів”, із якими ми хотіли би вас познайомити. Наприклад, ближчим часом тут з’являться тексти авторів, що брали участь в експериментальному вечорі соціальної лірики „Інша робота”.
Немає коментарів:
Дописати коментар