Катерина Бабкіна, Ярослав Гадзінський, Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Василь Лозинський і Юлія Стахівська в своїх текстах, звісно, застосовували соціальну тематику з різною мірою інтенсивності. В одних це просто тінь якогось додаткового значення, в інших один з образів, у когось стрижень того чи іншого тексту. Цікаво, які саме питання трапили на око поетам? Це - економічні труднощі, виробництво, торгівля, гонка споживання, майнове розшарування суспільства, взаємини суспільної людини і речі, топосу, брак елементарної солідарності, межі свободи й несвободи, віртуальна та медійна реальність... Та мабуть, не буде помилкою узагальнити - мало не в усіх авторів це лише тло, привід для метафори, жесту, образу. Молода українська поезія має справу з соціальними мотивами, а не соціальними ідеями.
За логікою стандартного текстотворення далі мало би йти риторичне твердження а-ля "важко сказати, добре це чи погано". Але насправді, здається, зовсім непогано, що автори відмовилися від страху перед суспільними питаннями. Проста логіка, що мати розплющені очі на соціальні проблеми не перешкоджає естетству або іншій модерністичній чи постмодерністичній позиції, перемогла. І з іншого боку, можливо, незле, що поети не перетворили свої тексти на агітки й рецепти, лишивши фахові розробки фахівцям і, за відомою формулою, не перекручуючи Еросу крила.
Немає коментарів:
Дописати коментар