Десять років тому я брав участь у кількаденній величезній студентській демонстрації, котра відстояла пільговий проїзд у міському транспорті. П’ять років тому я стояв на харківському Майдані, залізною стіною поділеному на помаранчеву й біло-синю частини. Рік тому я дивився в інтернеті фотографії, як активісти, що протестували проти незаконної забудови, вдягнені в давньоруських воїнів, билися з охоронцями будіництва, вбраними в піратів…
5 грудня в рамках „Революційних моментів” відбулося три послідовні зустрічі, які мали показати синтез мистецтва й прямої соціальної дії у публічному просторі, тобто там, де цього ніхто не звик очікувати.
Спершу виступив Нікіта Кадан з групи РЕП. Чудова анотація соціально активного contemporary – він розповів, як група „Революційний Експериментальний Простір” виникла під час „Помаранчевої революції”, щоб осмислити досвід мобілізації й самоорганізації. Важко не погодитися з Каданом, що карнавальність і концертовість тих подій визначила їх миролюбність. А от щодо незавершеності, неконкретності вимог, наївному делегуванні суб’єктності політикам, можна заперечити: саме всі ці нереалізованості й розчарування зробили “Помаранчеву револцію” формально (а то й мистецьки) досконалим явищем – яскравим дійством, сповненим не лише метафорами, алюзіями й емоційними синусоїдами, а й таким, що мало виразний динамічний сюжет із зав’язкою, кульмінацією та фіналом.
Тож найцікавіший етап творчості РЕПу – після помаранчевих подій, коли стало особливо помітним розчарування мас у вождях та відверта маніпулятивність політики. Коли суспільні викривлення стають особливо виразним і вдячним ґрунтом для художнього осмислення. Тут РЕПівці пояснили й своє розуміння сцени, що стоїть в одній із зал ЦСМ – величезна, нефункціональна і така, що „з’їдає” глядацький простір, вона символізує гіпертрофовану репрезентацію „Помаранчевої революції”, що витісняє мобілізаційний елемент.
Другий виступ – лівого активіста Андрія Мовчана – був уже суто про політичні питання. Це навіть викликало нерозуміння декого з глядачів, що сподівалися побачити й почути більше традиційної художності.
Мовчан розповів про ті самі п’ять років – рух від Майдану як першої спроби мобілізації активістів, отруєної вірою в доброго Ющенка, до розвитку локальних акцій прямої соціальної дії, які організовують уже не лише активісти, а й прості мешканці певних територій. 2007 і 2008 роки стали часом найбільшого зростання таких акцій, а на тлі фінансової кризи Андрій навіть почав сподіватися на справжню соціальну революцію. Натомість настав час реакції, до затвердження готуються декілька репресивних законів, а мобілізація пересічних громадян тяжіє до нуля.
А після розповіді про мистецтво і розповіді про політику настав час синтезу. В ролі синтезуючого елементу виступила відома польська художниця Йоана Райковська.
Хто бував у Варшаві, міг помітити на Єрусалимській Алеї велику штучну пальму. Виглядає вона в польському антуражі не дуже органічно і завжди привертає увагу. Виявляється, саме Йоана Райковська є автором цього проекту. Про нього вона детально і розповіла. Ідея встановити пальму посеред Варшави відвідала її після відвідин Близького Сходу під час однієї з Інтифад. Видовище міжкультурного насильства та роздуми про мультинаціональне минуле Польщі надихнуло її на думку поставити такий гетерогенний об’єкт неподалік колишнього єврейського району, ніби “запрошення Іншого до повернення”. Важливо і те, що в польській мові слово „пальма” має абсурдовий присмак, бо фігурує у виразі, аналогічному нашому „з дуба впав”.
Дістати всі дозволи на встановлення пальми було непросто, виготовлення стовбуру, листя та інших конструкцій зайняло купу часу, а найцікавіше почалося вже після встановлення об’єкта. Пальма несподівано стала політичним символом. Консерваторів пальма дратувала, була для них символом вторгнення в традиційний польський простір (раніше на цьому місці ставили різдвяну ялинку). А різноманітні ліві рухи обрали її емблемою культурного розмаїття – геївські організації, страйковий комітет медсестер, партія зелених. Найбільшим ворогом пальми був нинішній президент Польщі, а тоді мер Варшави Лех Качинський, втім, пальма стоїть і досі.
Ця пальма – цікава річ. Елементарна й невибаглива, вона геть не здасться чимось особливим для приїжджої людини. Пересічна екзотика. Натомість для мешканців Варшави пальма вже стала багатошаровим символом. Тобто перед нами – механізм того, як певне місце й певний об’єкт стають елементом ідентичності, власне, схема публічно активного мистецтва.
Менше пощастило іншому проекту Райковської – її ставок на території колишнього Варшавського Гетто таки зумів перемогти конкурентний політизований проект (доволі брутальний пам’ятник жертвам УПА), але з ініціативи політиків невдовзі був знищений…
Що ж, подивимось, як ці технологічні роздуми митців і активістів уплинуть на вуличну акцію, яку вони готують на 7 грудня.
5 грудня в рамках „Революційних моментів” відбулося три послідовні зустрічі, які мали показати синтез мистецтва й прямої соціальної дії у публічному просторі, тобто там, де цього ніхто не звик очікувати.
Спершу виступив Нікіта Кадан з групи РЕП. Чудова анотація соціально активного contemporary – він розповів, як група „Революційний Експериментальний Простір” виникла під час „Помаранчевої революції”, щоб осмислити досвід мобілізації й самоорганізації. Важко не погодитися з Каданом, що карнавальність і концертовість тих подій визначила їх миролюбність. А от щодо незавершеності, неконкретності вимог, наївному делегуванні суб’єктності політикам, можна заперечити: саме всі ці нереалізованості й розчарування зробили “Помаранчеву револцію” формально (а то й мистецьки) досконалим явищем – яскравим дійством, сповненим не лише метафорами, алюзіями й емоційними синусоїдами, а й таким, що мало виразний динамічний сюжет із зав’язкою, кульмінацією та фіналом.
Тож найцікавіший етап творчості РЕПу – після помаранчевих подій, коли стало особливо помітним розчарування мас у вождях та відверта маніпулятивність політики. Коли суспільні викривлення стають особливо виразним і вдячним ґрунтом для художнього осмислення. Тут РЕПівці пояснили й своє розуміння сцени, що стоїть в одній із зал ЦСМ – величезна, нефункціональна і така, що „з’їдає” глядацький простір, вона символізує гіпертрофовану репрезентацію „Помаранчевої революції”, що витісняє мобілізаційний елемент.
Другий виступ – лівого активіста Андрія Мовчана – був уже суто про політичні питання. Це навіть викликало нерозуміння декого з глядачів, що сподівалися побачити й почути більше традиційної художності.
Мовчан розповів про ті самі п’ять років – рух від Майдану як першої спроби мобілізації активістів, отруєної вірою в доброго Ющенка, до розвитку локальних акцій прямої соціальної дії, які організовують уже не лише активісти, а й прості мешканці певних територій. 2007 і 2008 роки стали часом найбільшого зростання таких акцій, а на тлі фінансової кризи Андрій навіть почав сподіватися на справжню соціальну революцію. Натомість настав час реакції, до затвердження готуються декілька репресивних законів, а мобілізація пересічних громадян тяжіє до нуля.
А після розповіді про мистецтво і розповіді про політику настав час синтезу. В ролі синтезуючого елементу виступила відома польська художниця Йоана Райковська.
Хто бував у Варшаві, міг помітити на Єрусалимській Алеї велику штучну пальму. Виглядає вона в польському антуражі не дуже органічно і завжди привертає увагу. Виявляється, саме Йоана Райковська є автором цього проекту. Про нього вона детально і розповіла. Ідея встановити пальму посеред Варшави відвідала її після відвідин Близького Сходу під час однієї з Інтифад. Видовище міжкультурного насильства та роздуми про мультинаціональне минуле Польщі надихнуло її на думку поставити такий гетерогенний об’єкт неподалік колишнього єврейського району, ніби “запрошення Іншого до повернення”. Важливо і те, що в польській мові слово „пальма” має абсурдовий присмак, бо фігурує у виразі, аналогічному нашому „з дуба впав”.
Дістати всі дозволи на встановлення пальми було непросто, виготовлення стовбуру, листя та інших конструкцій зайняло купу часу, а найцікавіше почалося вже після встановлення об’єкта. Пальма несподівано стала політичним символом. Консерваторів пальма дратувала, була для них символом вторгнення в традиційний польський простір (раніше на цьому місці ставили різдвяну ялинку). А різноманітні ліві рухи обрали її емблемою культурного розмаїття – геївські організації, страйковий комітет медсестер, партія зелених. Найбільшим ворогом пальми був нинішній президент Польщі, а тоді мер Варшави Лех Качинський, втім, пальма стоїть і досі.
Ця пальма – цікава річ. Елементарна й невибаглива, вона геть не здасться чимось особливим для приїжджої людини. Пересічна екзотика. Натомість для мешканців Варшави пальма вже стала багатошаровим символом. Тобто перед нами – механізм того, як певне місце й певний об’єкт стають елементом ідентичності, власне, схема публічно активного мистецтва.
Менше пощастило іншому проекту Райковської – її ставок на території колишнього Варшавського Гетто таки зумів перемогти конкурентний політизований проект (доволі брутальний пам’ятник жертвам УПА), але з ініціативи політиків невдовзі був знищений…
Що ж, подивимось, як ці технологічні роздуми митців і активістів уплинуть на вуличну акцію, яку вони готують на 7 грудня.
коцарев, зізнайся, ти придумав про воїнів і піратів?
ВідповістиВидалитиніфіга! було таке!!!:)
ВідповістиВидалити