Олег Коцарев: ЛЮДСЬКА РОЗВ’ЯЗКА КОНТРАКТОВОЇ ПЛОЩІ

У понеділок учасники фестивалю перейшли, так би мовити, від слів до діла. „У серці Подолу”, на Контрактовій площі відбулися дві мистецькі акції. Обидві мали продемонструвати обговорену напередодні взаємодію митця з публічним простором. Із площею як його квінтесенцією, сповнену монументів, транспортних розв’язок, реклами й людей.




Першою була акція з об’єктами Нікіти Кадана. На постамент пам’ятника Григорію Сковороді винесли декілька лавок, а перед ними стояла дошка з планом Контрактової. Учасники, сидячи на лавках, через мегафон обговорювали плани міської влади реконструювати площу, відбудувати тут так званий Козацький магістрат та інші можливі пертурбації.

Холодні мокрі плити постаменту, похмура погода, мляві агітаційні намети канидатів у президенти – звісно, чудовий фон для такої акції. Тож до дивних людей, що, сидячи на лавах під пам’ятником, обговорюють архітектурні проблеми, обмірковують, чи, наприклад, церква виконує соціальну, а чи ділову функцію, постійно підходили перехожі й уважно розглядали та вслухалися.

Очевидною соціологічною суттю дії було протиставити горизонтальний дискурс площі вертикальному. Неформальний спосіб обживання й опановування території – владному. Усе ще незвична для України суміш акції протесту та мистецької акції підкреслила: у вільному публічному просторі кожен може продемонструвати свої думки і настрої, не боячись виглядати дивакувато.

До речі, окрім суто концептуальних речей, обговорювались і цілком конкретні кроки, які можуть допомогти скорегувати наміри міської влади.

Друга подія, що чекала цього дня на багатостраждальну Контрактову площу, відбулася біля одного з кіосків. Леся Хоменко організувала до нього штучну чергу з активістів „Революційних моментів”. Спочатку черга поводилася традиційно – купувала пиво і жуйки, хіба що стояла надто вже рівно, під лінієчку. Та раптом заграла музика, індійське диско, яке ні з чим не сплутаєш – і черга почала робити дивні рухи руками. Щось середнє між танцями багаторукого індійського бога та тренуванням новачків у плавальному басейні. Загадковий танець тривав шість хвилин.

Весела черга частково перекрила одну з алей скверу посеред площі. Та перехожі й без цього не могли не звернути увагу. Один дід навіть питався, за що Леся так покарала учасників. А агітаторка Януковича скористалася приводом пожалітися на те, яка захаращена різними наметами, кіосками й чергами стала Контрактова. Власне, в цьому, напевно, й була одна з цілей акції. Показати, як звужується простір у наших публічних місцях. Як стиснуті всілякими об’єктами людські потоки у нервовому прискореному танці змійками носяться туди-сюди або застрягають на місці. Хоча з іншого боку, танцюючу чергу можна побачити і як гімн людському вмінню пристосовуватися, завдяки котрому і в черзі можна бути веселим та жвавим:)

Особисто мені сподобалось, наскільки доброзичливо до обох незвичних дій поставилися пересічні „маленькі українці”. Не було жодного прояву агресії. Був лише інтерес, усмішка, іронія або байдужість. Що засвідчує – громаді близьке якраз відкрите, горизонтальне розуміння площі як „суспільної розв’язки”.

п.с. Уже після акцій, під час обговорення і пиття чаю виникли дві ідеї: зробити посиденьки на постаменті Сковороди регулярним дискусійним клубом та попросити міську владу зробити в плитах підігрів. Все одно ж реконструюватимуть:)