Тексти з вечора соціальної лірики "Інша робота"

До Вашої уваги, окрім уже опублікованих давніше текстів, по одному віршу учасників вечора соціальної лірики "Інша робота" (упорядкував Василь Лозинський):

Катерина Бабкіна

Надмір питань провокує втому,

втома уповільнює рухи натовпу.А ті, що хочуть опинитися вдома - ті користуються ескалатором.

І кожен притримує довгі шати,

щоб унеможливити потрапляння,

і тільки обладнанню, власне, посрати,

що це запобігає його псуванню.

А звідусіль лунає потужно

гасло, котре затвердив кожен:

громадяни, будьте взаємо байдужі -

тільки це вбереже від пошкоджень.

Ярослав Гадзінський. Назовіть мене інфрачервоним

Ти сам стільки всього і вони всі приблизно ж стільки всього.

Неонові вивіски листя вичовгують хідники зітлілих зебр.

Вся жовч і синь з цього світла в’їдається у євровіконне скло

Піратський віндоуз - новий стратегічний державний герб.

І особливе тепер гілля із вітром тремтінь - коливань

як списки стертих передкризових траншових шляхів

у мулькій калюжі сутінків під брудними шинами

шуму величезного корпоративного сонця

крізь вимкнені аськи сердець офіс-менеджерів

Це кому з них тут забракло щастя вийти

із порожнини національної мобільної мережі

на старі перекопи та вже на всуціль спиляне гілля

внутрішніх розпорядків?

Й те чужоземне листя пускатиме свою кров ув їхні вицвілі віконні рами.

Й сновидіння перетворяться на спам, склеюючись у фантастичні орігамі.

Крихти робочих днів у пачках з форнетті зчерствіють, як прадавні комети.

Й у тіньових політиках забутих предків розчиняться активні абоненти

прямо крізь всі відгороди цієї спільної на всіх нас зйомної квартири -

відсутність мережі, засохлі метелики у лампах - сліпучість А- 4.

А поки ж на стіні сусідньої п’ятиповерхівки

випадає жовта плитка, як невідома інфернальна гра у тетріс.

Інфрачервоні потуберанці сонця з рекламної листівки

А на підвіконні всохлі квіти, мов затухаючі кілобіти

По всьому цьому так і треба шелестіти,

по всьому десь так і треба шелестіти.

Олег Коцарев. Вступ до інфляції.

Є такий екзистенційний момент,

Коли хліб подорожчав уже на третину,

Олія ушестеро,

Квитки щомісяця на 10%,

Але милостиню бабусі в метро

Подають так само по 10 копійок,

Так, як і три роки тому,

Навіть так, як коли я маленьким був

І жив у Радянськім Союзі.

Я приносив тоді сліпій на базарі

10 твердих радянських копійок,

А потім ми йшли купувати

У величезної тітки моркву.

От бабуся в метро й чекає тепер

Своєї хвилі інфляції,

Щоб хоча б по 50, а не по 10,

І тітка з морквою, ніби монета,

Зменшилась під впливом інфляції,

Бо я виріс,

А вона вже не така й велика,

А морква її зовсім мізерна,

Тільки базар на диво розрісся,

Над базаром сонце блукає,

А до нього в гості приходить місяць

Та пропонує: „Купи в мене сир”.

Сонце торгується і купує,

Платить блакитними небесними п’ятірками –

Аж денний місяць майже з небом зливається,

Тоді сонце пропонує купити в нього цибулю,

Та місяць каже: „Де ж мені цю цибулю положить?”

Обурене сонце викидає цибулю,

Й лушпайки дощем параноїдальним

Спадають на місто.

Бабуся сприймає за знак

Ці небесні десятки.

Її час – настає,

Вона потирає руки.

Дмитро Лазуткін. Ніч споживачів

вечори у спальних районах неодмінно збирають біля торговельних центрів

тих кому не до сну –

підлітків алкоголіків і велосипедистів

їхні електричні лампочки

заряджаються від новеньких акамуляторів

їхні серця прагнуть

пити життя великими

жадібними ковтками

саме заради цього і заводяться ними ці небезпечні весняні розмови...

фуршет це коли всі їдять стоячи

сказала валя невідомо чому просто так

коли ми заходили в супермаркет фуршет

а потім додала

зазвичай на всіх не вистачає

тому

головне –

діяти рішуче

ага -

відповів коцарев

ледь пританцьовуючи біля великої стійки з перепелиними яйцями -

треба негайно взяти за яйця цих перепелів

і впихнув собі до рота кілька штук

з щойно розірваної упаковки

точно

подумав барбузан

смерть буржуям

але його слова вже заливав коньяк закарпатський –

три зірочки –

і кожна обпекла горло кожна вколола

лише валя більше не сказала жодного слова і навіть подумати не встигла

бо побачила шоколадні батончики

морожену полуницю напівсолодке шампанське

окраси життя або для когось – ознаки життя

ось тепер ви дізнаєтеся що таке дикі танці

тріск пластикових стаканів

реклами скельцебиття

жодної агітації жодного бренду всує

лише одна співробітниця мовчки дивилась на нас

здається я її знаю вона тут давно працює

мабуть дурепа якась

дурепа дурепою але покликала охорону

спротив був коротким – інакшим бути не міг

вони пробили нашу кругову оборону

свято свободи зіпсували представники закону

ніч ми зустріли в міліції

великий бізнес знов переміг

Юля Стахівська. часто ранками

часто ранками

коли біля водонапірної вежі

збирається вороння

і верхівки дерев схожі

на ще недостиглу смородину

із тугою м’якоттю

неоптимістичний пейзаж

із привокзальних побудов

вимальовується із ліній на долоні

і мчить коліями у червоне

тоді сірезний міст притискує

свого мокрого хвоста до землі

і перші пасажири

мружачись від невиспаних рухів

дріботять ним

складають у картаті сумки

свої лінії: розуму долі і сну

між молоко сир і старі газети

так що хочеться просто довго стояти

і дивитись як білим відлунює річка

і тільки зрідка на придорожніх стовпах

ухають сови

Інша робота

Вечір соціальної поезії "Інша робота" мав на меті продемонструвати, як і наскільки соціальні питання відображаються у творчості молодих поетів, відомих під умовною назвою "двотисячники".


Катерина Бабкіна, Ярослав Гадзінський, Богдан-Олег Горобчук, Олег Коцарев, Василь Лозинський і Юлія Стахівська в своїх текстах, звісно, застосовували соціальну тематику з різною мірою інтенсивності. В одних це просто тінь якогось додаткового значення, в інших один з образів, у когось стрижень того чи іншого тексту. Цікаво, які саме питання трапили на око поетам? Це - економічні труднощі, виробництво, торгівля, гонка споживання, майнове розшарування суспільства, взаємини суспільної людини і речі, топосу, брак елементарної солідарності, межі свободи й несвободи, віртуальна та медійна реальність... Та мабуть, не буде помилкою узагальнити - мало не в усіх авторів це лише тло, привід для метафори, жесту, образу. Молода українська поезія має справу з соціальними мотивами, а не соціальними ідеями.



За логікою стандартного текстотворення далі мало би йти риторичне твердження а-ля "важко сказати, добре це чи погано". Але насправді, здається, зовсім непогано, що автори відмовилися від страху перед суспільними питаннями. Проста логіка, що мати розплющені очі на соціальні проблеми не перешкоджає естетству або іншій модерністичній чи постмодерністичній позиції, перемогла. І з іншого боку, можливо, незле, що поети не перетворили свої тексти на агітки й рецепти, лишивши фахові розробки фахівцям і, за відомою формулою, не перекручуючи Еросу крила.